На Чернігівщині завершився Мандрівний Docudays UA

Цьогоріч Мандрівний Docudays UA вперше за час широкомасштабної війни відбувається на Чернігівщині.

Відкрили фестиваль в обласному центрі показом документальної стрічки «Остання пісня з Кабула» від режисера Кевіна Макдональда та режисерки Рухі Хамід, яку молодь самостійно обрала для перегляду.

Це історія про учениць музичної школи в Афганістані, які не відмовляються від своєї любові до музики попри небезпеку, заборони та втрати. Їхня боротьба за право звучати — це боротьба за власну гідність і право свого народу на самовизначення.

«Загалом цей фільм дуже сильно перегукується з нашою реальністю, — ділиться враженнями Катерина Шкриль, одна з учасниць показу. — Знаходиш у цих моментах щось знайоме тобі: як вони виборюють право творити, не здаються, навіть коли все проти них. Це про нас».

Кінопокази також пройшли в Козельці, Ріпках, Світанку та Городні. Для кожного з населених пунктів ця подія особлива, — кажуть на місцях, — адже це ще одна можливість зустрітись офлайн, відволіктись від буденних справ та поговорити на важливі теми.

Цю подію ми дійсно чекали з нетерпінням і вона подарувала багато вражень всім учасникам, — говорить Аліна Васюра зі Світанку. — Для кожного з нас це чудова нагода побачити документальні фільми, яких немає у вільному доступі.

У Світанку та Городні молодь обрала для перегляду кінострічку Антоніо Лукіча «Як пройшли мої літні канікули?». Цей перегляд став не просто знайомством із документальним кіно, а справжнім уроком людяності, співчуття й віри у майбутнє.

Немає слів, одні емоції, — каже Аліна Бистревська. — Фільм ніби знятий про нас: ми пережили окупацію, жахи війни, але продовжуємо бути вдома, на своїй землі.

«Мій щоденник сексуального шантажу» режисерки Патрісії Франкеси, який дивились у Козельці викликав серед глядачок жваве обговорення.

Було по-справжньому емоційно — місцями навіть важко, але важливо. Після перегляду захотілося більше говорити з дітьми про безпеку в інтернеті та про довіру, — говорить учасниця перегляду Наталія.

До Ріпок фестиваль завітав з короткометражним фільмом «Де мій бронік?» режисерки Дар’ї Пенькової. Це фільм про нашу щоденну дійсність — війну в Україні. Він правдиво розповідає про життя українських військових та буденність тих, хто проживає на тимчасово окупованих територіях або поруч із лінією фронту.

Цей фільм вкотре нагадує про те, що в країні триває війна. І що одного дня лінія фронту може проходити вже не біля Дружківки, а будь-де, — розповідає Сніжана Розсудовська. — Ми побачили буденне життя військових. І фільм змусив задуматись над тим, в яких умовах їм доводиться перебувати задля того, щоб ми жили тут, в себе вдома. Величезна подяка всім, хто працював над цією стрічкою. Це насправді дуже цінно!

Кожен показ завершився фасилітованою дискусією, присвяченою демократії участі — можливості кожного та кожної долучатися до змін у своїй державі. Говорили про механізми співучасті та дотримання прав людини, ділилися власними рефлексіями та роздумами про свободу, творчість і відповідальність, а також про важливість подібних подій у нинішніх умовах.

Фото: Іван Терещенко, Анастасія Михієнко, Галина Позня, Аліна Васюра, Вікторія Розсудовська

22-й Мандрівний Docudays UA проводиться за фінансової підтримки Європейського Союзу, Посольства Швеції в Україні та International Media Support. Думки, висновки чи рекомендації не обов’язково відповідають поглядам Європейського Союзу, урядів чи благодійних організацій цих країн. Відповідальність за зміст публікації несуть винятково її автор(к)и.